Лозан Тетяна Андріївна - голова громадської організації «Все заради дітей, все для їх майбутнього», мати Лозана Іллі та Лозан Насті, учнів 4 класу.
Відмінник народної освіти, доцент кафедри соціально-економічних дисциплін Рибницької філії Придністровського державного університету імені Т.Г. Шевченка, здобувач наукового ступеня кандидата педагогічних наук Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України, учитель української мови та літератури вищої кваліфікаційної категорії МОЗ «Рибницька українська середня загальноосвітня школа №1 з гімназичними класами».
- Тетяно Андріївно, Ви були активні в школі?
- Зажди була активною, брала участь в усіх шкільних святах, також була піонервожатою.
- Чи були у Вас улюблені предмети у школі?
- Так, це математика, українська мова то образотворче мистецтво.
- Чи підтримуєте Ви стосунки з Вашими однокласниками?
- Звичайно, ми зустрічаємося кожні 5 років.
- Як Ви обрали професію вчителя?
- Ще з дитинства.
- Як Ваші батьки поставилися до Вашого вибору?
- Добре, але в нашій родині я одна педагог. Колись у батьків мого батька жили педагоги, і завжди педагогів цінили та поважали.
- Як Ви навчалися у школі?
- На «відмінно».
- Які стосунки були у Вас з Вашими вчителями та товаришами?
- Дуже гарні. Наша вчителька була дуже гарною і щирою людиною, і ми завжди ходили до неї всім класом.
- Чи були в Вашій школі традиції?
Були традиції – піонерсько-комсомольські. Ми завжди їздили на піонерські та комсомольські зльоти, це як Ви зараз їздите на туристські зльоти. Також традицією було відзначати різні свята – Новий рік, Восьме березня, День піонерії та інші.
- Як Ви вступали до інституту?
- Я закінчила 8 класів (тоді обов’язкова була восьмирічна освіта, а не дев’ятирічна, як сьогодні) і вступила в Балтське педагогічне училище. Вступила я туди без екзаменів, оскільки навчалась на «відмінно». А потім вступила до університету, теж без екзаменів, бо добре навчалася в училищі.
- Скільки років Ви працюєте у школі?
- Вже 23 роки з 1990 року.
- Чи не ревнують Вас до школи Ваші діти?
- Ні, діти не ревнують, бо вони ще не все розуміють, а чоловік ревнує.
- Чи легко бути матір’ю?
Звичайно, нелегко. Дуже багато часу відводжу на заняття з дітьми, намагаюсь, щоб діти брали участь в усіх можливих конкурсах. Займались спортом, додатково навчались в Міжнародній українській школі. У наш вік інформаційних технологій приходиться і самій постійно навчатись, не відставати від сучасності, щоб дати відповіді на всі можливі запитання Насті та Іллі. Хочу, щоб діти виросли гідними людьми, поважали один одного, свою родину, старших за віком людей, відповідально ставились до своїх обов’язків, розуміли, що освіта для них сьогодні найголовніше, адже це їх майбутнє. Звичайно, що я б сама в цьому не справилася – у вихованні дітей ми з чоловіком однаково беремо участь. Хочу побажати вам, щоб у ваших сім’ях було взаємопорозуміння з батьками, щоб ваші батьки гордилися вами.