Пятница, 29 Марта 2024, 15:43:01
МОЗ "Рибницька українська середня загальноосвітня школа № 1Емблема школи
з гімназичними класами ім. Лесі Українки"

Вітаємо Вас! Гость | Група "Гости" | RSS
Меню сайту
Календар
07:58:41
Зі святом
Вітаємо
_
!
!
----- 2023 року
Погода
+10
°
C
+11°
+
Рыбница
Вторник, 11
Среда
+14° +
Четверг
+15° +
Пятница
+14° +10°
Суббота
+14° +
Воскресенье
+ +
Понедельник
+14° +
Прогноз на неделю
Категорії розділу
Наші презентації [1]
Файли з розширенням *.ppt
Наші уроки [25]
Розробки уроків
Наші статті [8]
Публікації вчителів
Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • Mefodia MIDI-Sound Studio
  • Рыбницкий портал
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Приднестровец
  • Головна » Файли » Наші статті

    ПРОБЛЕМИ БІЛІНГВІЗМУ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОВОЛОДІННЯ УКРАЇНСЬКИМ МОВЛЕННЯМ РОСІЙСЬКОМОВНИМИ ЕТНІЧНИМИ УКРАЇНЦЯМИ
    [ Викачати з сервера (45.2 Kb) ] 20 Декабря 2012, 12:08:14
    На території Придністровської Молдавської Республіки – багатонаціональна держава, в якій функціонують три офіційні мови: українська, російська й молдавська. Найчастіше впливають одна на одну внаслідок взаємодії російська й українська, російська й молдавська. У багатонаціональних країнах внаслідок постійних міжмовних контактів спостерігаються закономірності білінгвізму чи багатомовності (полілінгвізму). Прояв цих соціальних явищ притаманний і Придністров’ю, де більше побутує білінгвізм.
    Метою статті є спроба проаналізувати мовні особливості Придністров’я, зокрема проблеми білінгвізму, а також психологічні особливості засвоєння української мови російськомовними етнічними українцями.
    Білінгвізм (двомовність) - специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Оскільки в сучасному світі практично немає етнічно чистих держав, білінгвізм як явище отримало велике поширення.
    Одне з найпоширеніших визначень білінгвізму як «поперемінного використання двох мов» [4, с. 22] дав У. Вайнрах. Існує тенденція до розгляду сутності явища у створенні певних психологічних стереотипів у свідомості індивіда. Зокрема, Є. М. Верещагін визначає його як «психічний механізм (знання, уміння, навички), що дозволяє людині погоджувати і виголошувати мовленнєві утворення, які послідовно належать двом мовним системам» [5, с. 134]. Для Р. Белла білінгвізм - міжмовне (на відміну від внутрішньомовного - стилістичного і діалектного) перемикання кодів лінгвістичними та психолінгвістичними механізмами [2, с. 187].
    У таких країнах, як Україна й Придністровська Молдавська республіка дослідники правомірно розрізняють українсько-російську чи частіше російсько-українську двомовність, пов’язану з уживанням мовцями паралельно з рідною (українською) російської мови  [17, с. 131-132].  
    В. О. Аврорін розрізняє регіональний та національний білінгвізм. В основі регіональної двомовності лежить географічний принцип, відповідно з яким можна спостерігати співіснування двох чи більше мов на визначеній території. В основі національного білінгвізму лежить не територіальна, а етнічна ознака. Сутність цієї двомовності полягає у використанні двох або більше мов одним етносом, народом [1, с. 129].
    Залежно від ступеня володіння мовами розрізняють активну і пасивну двомовність. Активна двомовність виявляється передусім у вмінні індивіда спілкуватися обома мовами, чітко розмежовувати мовні коди, ситуативно їх перемикати тощо. За пасивної двомовності індивіди розуміють другу мову, однак не використовують її в мовленні. Так само, як і за активної, за  пасивної двомовності друга мова (член білінгвальної пари), не є іноземною .
    Важливим є питання, який ступінь знання мов визначає двомовність. Висловлювалися погляди, що білінгвом можна визнати ту особу, яка досконало володіє двома мовами і вільно переходить від користування однією до використання іншої. Низка відомих дослідників (А. Мейє, а слідом за ним Ю. О. Жлуктенко, Р. Грехем, Е. Хауген та інші) визначили, що за двомовності не можна досягнути однакового рівня знань двох мов. А. Мартіне вважає, що «тільки окремі віртуози можуть користуватися двома або кількома мовами без того, щоб не відбувалося явище, яке ми називаємо взаємопроникненням» [13, с. 525].
    За білінгвізму найвищою формою мовної компетенції вважається така, коли кожній уживаній мові відповідає свій тип мислення, але у більшості випадків це залишається недосяжним ідеалом. Як помітив Л. В. Щерба, успішному формуванню білінгвізму сприяють такі властивості людини, як мовні здібності, в однакових умовах люди приходять до різного білінгвізму: одні до змішаного, інші - до чистого.
    Проблемами білінгвізму займався також А. Росетті, який називає змішаною таку мову, в якій співіснують лексичні елементи двох мов, причому граматична структура однієї з них лише зрідка вміщує граматичні елементи іншої і належить, як правило, рідній мові [15, с. 112-113]. Виникає змішане мовлення, тому що пересічним білінгвам нелегко утримувати у свідомості окремо дві мовні системи. При цьому вибір мови спілкування не є предметом об’єктивації, тобто свідомість мовця спрямована на те, щоб висловити думку, а вже потім на спосіб її формулювання.
    Вивчивши всі види та типи білінгвізму, ми прийшли до висновку, що для Придністров’я характерні такі типи білінгвізму: природний та штучний, регіональний та національний, масовий та індивідуальний, змішаний. Природний, оскільки носії різних мов безпосередньо контактують між собою, тому що так склалися обставини (батьки розмовляють російською, а в дитячому садку, школі – українською і навпаки). Штучний, тому що українська мова засвоюється шляхом навчання. Оскільки, в Придністров’ї співіснують три мови, то білінгвізм можна визначити як регіональний. Також він національний , масовий та індивідуальний, оскільки кожна нація, індивід, що мешкає в Придністров’ї активно чи пасивно використовує не менше двох мов. Мовні системи взаємодіють одна з одною, тому білінгвізм буде змішаним.
    Для нашого дослідження важливо розглянути явища взаємодії української та російської мов, а саме: поняття «рідна мова», «перша (друга) мова», «етнічна мова».
    Поняття «рідна мова» займає центральне місце в мовній свідомості будь-якого народу. Однак жодна наука, в сферу якої входить поняття «рідна мова» (етнографія, лінгвістика, психологія і відповідні їм суміжні дисципліни: етнолінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика) не пояснює цей феномен однозначно і трактує його по-різному.
    Поняття «етнічна мова» – це та мова, якою говорить певний етнос. Етнічною мовою українців Придністров’я є українська.
    Однак історично склалося так, що в радянський період першою мовою, якою оволодівали діти українських батьків, була російська. Ось чому для більшості мешканців Придністров’я, українців за національністю, українська мова є другою. Лише після розпаду Радянського Союзу російськомовні українці дістали право вивчати рідну мову в школі.
    Нетипові для минулих часів варіанти формування мовлення дитини в умовах масових міграцій, високої територіальної і соціальної мобільності людей стають дедалі поширенішими і потребують чіткого розрізнення понять –  рідна, перша, материнська, етнічна мови.
    Перша мова особи не завжди збігається з мовою матері, мова матері не завжди збігається з її (матері) етнічною приналежністю. Крім того, за певних умов особа вимушена більшу частину часу говорити нерідною мовою і, таким чином, її рідна мова не збігається з функціонально першою мовою. Результатом цього є те, що у багатьох людей рідна мова і етнічна приналежність не збігаються.
    У багатомовних спільнотах мови, як правило, засвоюються дітьми одночасно, через імітацію мовлення дорослих. Вивчення мов за принципом «одна людина - одна мова» у ранньому дитинстві відбувається легше та швидше, тому приблизно у віці 3-х років дві мови у свідомості дитини розподілені [9].
    Загальновідомо, що мовна здібність дитини формується в процесі активного мовленнєвого спілкування, в якому дитина відчуває гостру життєву потребу. Ця проблема створює мотив - необхідний елемент структури будь-якої діяльності. В ситуації штучного білінгвізму сильної потреби в спілкуванні мовою, що вивчається в школі як друга, нема, тобто нема і умов для спонтанного виникнення мовленнєвої діяльності. Тому формування системи необхідних знань в процесі пізнавальної діяльності - одне з важливих завдань в процесі оволодіння другою мовою.
    В умовах Придністров’я початкове засвоєння української мови першокласниками відбувається у штучно створених умовах за відсутності україномовного середовища за межами школи та за наявності в учнів сформованого російськомовного мовленнєвого механізму. Відповідно, кожен першокласник на певному рівні володіє російською мовою як знаряддям спілкування і мислення, тобто пройшов через усвідомлення й узагальнення лексико-граматичної системи російської мови, а отже обов’язково сприйматиме українську мову через призму свого знання. Інший шлях психологічно неможливий: лексико-граматична система української мови не може бути самостійно вибудуваною першокласниками поряд із відповідною системою російської мови – вони неодмінно вступатимуть в контакт. Тому цілком закономірно, що процес оволодіння українською мовленнєвою діяльністю піддається впливу більш стійких мовленнєвих навичок російської мови, які є домінуючими, порівняно з навичками виучуваної (української) мови, що створює певні труднощі, пов’язані з явищем інтерференції навичок, які виявляються у орфоепічних, лексичних, граматичних помилках.
    У школах з українською мовою навчання для російськомовних першокласників Придністров’я вивчення української мови виступає і засобом, і предметом навчання, оскільки до школи учні не користуються нею. У них відсутній словниковий запас, орфоепічні та граматичні уміння. Засобом тому, що знання української мови допомагає засвоїти інші предмети, які викладаються українською мовою. Разом з тим вона є і предметом засвоєння, оскільки до школи учні не володіли нею. Маємо парадокс: рідна етнічна мова, українців засвоюється як друга. Якщо мова виступає як предмет навчання, завдання полягає в оволодінні практичними навичками мовлення.
    Л. С. Виготський, аналізуючи психологічну схожість і різницю між процесами оволодіння рідною і другою (іноземною) мовою писав, «що засвоєння іноземної мови йде шляхом, який є протилежний тому, яким іде розвиток рідної мови. Розвиток рідної мови йде знизу вверх, в той час як розвиток іноземної мови йде зверху вниз» [7, с. 36]. У світлі сучасних психолінгвістичних досліджень цю тезу можна пояснити так: знизу вверх – від конкретних мовленнєвих явищ до їх усвідомлення і на основі засвоєння мовних знань, до мовленнєвої здібності; і зверху вниз – від усвідомлення мовних знань – до конкретних їх проявів у мовленні.
    Варто відзначити, що більшість дослідників схиляються до думки, що оволодіння другою мовою повинно йти не шляхом формування нового механізму породження мовлення, а шляхом певної корекції, зміни характеру кореляції в кожному окремому випадку, а не самого факту кореляції (М. І. Жинкін, Л. С. Виготський). Зокрема М. І. Жинкін вказує на важливість під час засвоєння другої мови формування у першокласників навички передавати один і той самий зміст засобами іншого мовного коду.
    Результати психофізіологічних та нейрофізіологічних експериментів (Т. Н. Ушакова, Н. Д. Павлова, I. А. Зачосова) підтверджують, що під час засвоєння другої мови у центральній нервовій системі людини відбуваються складні процеси взаємодії двох мовних кодів (мовних систем). Механізм засвоєння другої мови і формування умінь користуватися двома мовами допомагає збагнути учення I. П. Павлова про динамічний стереотип, згідно з яким, у корі головного мозку під дією одних і тих же подразників (повторюваних операцій у діяльності людини) встановлюється так званий динамічний стереотип, «злагоджена, урівноважена система внутрішніх процесів» [14, с. 333]. Під час оволодіння другою мовою утворюється новий динамічний стереотип, який у свідомості дитини вкладається не в  граматичну схему першої (російської) мови, а в зовсім нову граматичну форму виучуваної (української) мови; відповідно у свідомості білінгва зіштовхуються два стереотипи внаслідок чого система української (виучуваної) мови ніби накладається на систему російської. На думку Б. В. Бєляєва, А. Є. Супруна та їхніх послідовників, новий динамічний стереотип функціонує значно краще, якщо його становлення відбувається незалежно від динамічного стереотипу першої мови: «У корі півкуль повинен сформуватися новий мовленнєвий динамічний стереотип, який може функціонувати належним чином, лише за умови його відокремлення від динамічного стереотипу рідної мови. У випадках, коли додаткові нервово-мозкові зв’язки утворюються на базі зв’язку з першою мовою, тоді їх дуже складно, часом неможливо змусити функціонувати самостійно» [3, с. 224]. Цьому, як визначають багато дослідників, сприяє зіставлення мовних явищ першої і другої мов.
    Загальновизнаним науковим фактом є те, що оволодіваючи другою мовою, людина використовує уміння і навички, вироблені на базі першої. Механізм засвоєння другої мови, тобто перехід на правила «нового» мовного коду, як вважає О.О.Леонтьєв, вимагає: «по-перше, актуалізації навичок на новому мовному матеріалі; по-друге, корекції раніше сформованих навичок щодо нової мови» [11, с. 18].
    Однакові й однотипні словотворчі засоби, наявність спільних рис у фонетиці, лексиці і граматиці, основному словниковому фонді близькоспоріднених української і російської мов - все це створює благодатний ґрунт для засвоєння близькоспорідненої мови.
    Згідно твердженню психологів і психолінгвістів (Є. М. Верещагін, О. О. Леонтьєв та ін.) близькоспорідненість мов, їх типологічна і структурна схожість найбільш позитивно виявляються на перших двох рівнях засвоєння - рецептивному (розуміння) і частково репродуктивному (відтворення почутого чи прочитаного). Однак на рівні продуктивного оволодіння мовою (створення текстів) виникають певні труднощі, які полягають в тому, що не вміючи диференціювати схожі в рідній і близькоспорідненій мовах звуки, граматичні форми, слова, мовці часто їх змішують [6]. Несвідоме прагнення дітей використовувати звичні форми і елементи першої мови в процесі засвоєння другої виявляється на всіх рівнях її вивчення (лексика, фонетика, словотворення), що у разі розбіжностей, призводить до помилок. Все це відбувається внаслідок того, що знання, уміння і навички, які вже сформовані, перешкоджають швидкому і правильному оволодінню новою системою.
    Розглядаючи взаємозв’язок між психологічними особливостями засвоєння першої і другої мов, психологи приходять до висновку, що дія першої мови благодійно, в більшості випадків, впливає на формування навичок з другої мови. Оволодіваючи другою мовою, після того, як сформувалися уміння і навички з першої, дитині вже не доводиться встановлювати «функціональний статус» мови у власному житті - вона уже знає, що бажання можуть передаватися за допомогою іншої мови.
    Труднощі, з якими стикаються учні під час засвоєння другої спорідненої мови, найчастіше створюються виникненням процесу гальмування нових зв’язків саме в той момент, коли учням необхідно відтворити засвоєний навчальний матеріал, тобто в процесі репродукції відповідних елементів другої мови. Саме в цей момент виникає стан, за якого учню замість необхідного слова чи форми (українською) згадується відповідне слово чи форма (російської). Таке гальмування в психологічній літературі називається репродуктивним гальмуванням. В процесі навчання близькоспорідненій мові репродуктивне гальмування найчастіше виникає саме тоді, коли учневі необхідно вибрати одну із двох частково схожих чи протилежних форм. Проблему репродуктивного гальмування, на думку методистів, можна розв’язати лише за допомогою використання прийому зіставлення. Єдиною запорукою активного оволодіння другою мовою в шкільних умовах Л. В. Щерба вважав «свідоме відштовхування від рідної мови, тобто постійне зіставлення важких випадків із другої мови з відповідним явищем першої мови» [18].
    І. О. Зимня стверджувала: «Навіть якщо ми не будемо, організовуючи навчання, враховувати можливість (і необхідність) опори на навички мовлення рідною мовою, учні все одно будуть опиратися  на ці навички без нашої допомоги – це психологічний факт» [8]. За вивчення спільного в обох мовах матеріалу відбувається так звана, транспозиція - позитивний перенос знань, умінь і навичок з  першої мови в другу. Завдяки позитивному переносу учні досить швидко опановують мовний матеріал другої мови, що підвищує ефективність навчального процесу, прискорюється оволодіння другою мовою. Якщо ж вивчається матеріал, що має певні розбіжності, спостерігається дія негативного переносу (інтерференція), тобто використання учнями в українській мові елементів російської мови, що й призводить до переносу. С. Л. Рубінштейн, досліджуючи проблему позитивного переносу з точки зору психології зазначав: він не є автоматизмом, механічним ефектом будь-якої вправи, а більш-менш вираженим результатом спеціально організованих вправ» [16 , с. 561].
    О. Є. Карлінський називає інтерференцією «випадки відхилення від норм, що виникають у мовленні білінгва іншою мовою під впливом першої, що пов’язано з використанням мовних навичок першої мови внаслідок недостатнього засвоєння другої» [10, с. 14]. В. М. Манакін, аналізуючи контрастивну лексикологічну проблематику на матеріалі української та російської мов, зазначав: «Інтерференція - це несвідоме включення елементів однієї мови у мовлення іншої, тобто це явище є соціопсихолінгвістичним за своєю природою, яке принципово відрізняється від запозичення, що зачіпає собою лексичні системи мов» [12, с. 38].
    За І. Павловим, фізіологічною основою інтерференції є більша стійкість раніше утворених тимчасових нервових зв’язків порівняно з тими, що виникають пізніше, і збереження старих зв’язків, незважаючи на їх заміщення новими. Тобто відбувається так зване нашарування нових зв’язків на старі. Психологічною основою інтерференції є наявність спільних компонентів в умовах, способах і меті виконання дій.
    Прикладом і результатом інтерференції може бути позначення схожих в російській і українській мовах звуків [і], [и], [е] різними буквами, що призводить до графічних помилок, тобто учні вживають в українській мові літери російського алфавіту.
    Сприймаючи усну форму мовлення, учні ототожнюють схожі звуки першої і другої мови. У зв’язку з цим, академік Л. В. Щерба зазначав, «що особливі труднощі криються не в тих звуках, яким немає аналогії в рідній мові, а в тих, для яких є аналогічні» [18]. Так, російськомовні учні не відчувають різниці у вимові звуків [ч] і [ч’], звуків [ж], [ш] перед [і]. Через це їм важко засвоювати українську вимову, правопис тощо.
    Здійснені українськими дослідниками порівняння мовних систем російської і української мов, проведені на різних мовних рівнях (фонетичному, лексичному, графічному, орфографічному та граматичному) показують наявність збігу і розбіжностей на всіх мовних рівнях. Саме тому процес засвоєння навчального матеріалу української мови постійно супроводжується як позитивним, так і негативним переносом.
    Свідомий перенос знань і навичок першої мови передбачає відмежування інтерферентних явищ від транспозиційних, попередження перших і використання других, що сприяє скороченню часу для засвоєння схожих мовних фактів.
    Таким чином, аналіз психологічних особливостей засвоєння української мови російськомовними етнічними українцями, дає можливість глибше виявити особливості оволодіння російськомовними першокласниками української мови й розробити відповідну методику навчання. Уточнення змісту термінів «рідна мова», «перша (друга) мови», «етнічна мова» має важливе значення для визначення стратегії мовної освіти з урахуванням тих змін, які відбулися в соціомовній ситуації Придністров’я. Аналіз терміну «білінгвізм (двомовність)» дає можливість глибше зрозуміти умови навчання української мови російськомовних першокласників і в подальшому визначити цілі, зміст, форми і методи навчання української мови.

    Література
    1.    Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка (К вопросу о предмете социолингвистики). – К.: Л. Наука, 1975. - 275 с.
    2.    Белл Роджер Т. Социолингвистика: цели, методы и проблемы. – М.: Международные отношения, 1980. – 320 с.
    3.    Беляев Б.В. Очерки по психологии обучения иностранным языкам. Пособия для преподавателей и студентов. Изд.2-е, переработ. и доп. – М.: Просвещение. 1965. -227 с.
    4.     Вайнрах У. Языковые контакты: состояние и проблемы исследования. Пер. с англ. – К.: Вища школа, 1979. – 262 с.
    5.    Верещагин Е.М. Вопросы теории речи  и методики преподавания иностранных языков. -М.: Изд-во МГУ у-та, 1969. – 90 с.
    6.    Верещагин Е.М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (билингвизма) М.: Изд-во Московского у-та, 1969.-159 с.
    7.    Выготский Л.С. Мышление и речь. М.: Лабиринт, 1996. -416 с.
    8.    Зимняя И.А. Психология билингвизма. – М.: МГПИИЯ.- 1986. – С.522.
    9.    Имедадзе Н.В. Экспериментально-психологические исследования овладения и владения вторым языком. – Тбилиси: Мецниерба, 1979. – 229 с.
    10.    Карлинский А.Е. Основы теории взаимодействия языков и проблема интерференции: Автореф. дис… д-ра филол. наук. – К., 1980. – 48 с.
    11.    Леонтьев А.А. Вопросы психолингвистики и преподавание русского языка как иностранного. - М.: Изд-во Москов. ун-та, -1971. - С.18.
    12.    Манакин В.Н. Функционирование русского языка в различных слоях украинского населения (на примере Кировоградской обл.) // Украинско-русское двуязычие: Сооциолингвистический аспект. –К.: Наукова думка, 1988. – С. 23-28.
    13.    Мартине А. Основы общей лингвистики // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. ІІІ. – М., 1963. – С. 366–566.
    14.    Павлов І.П. Умовний рефлекс. Повне зібрання творів. Т.ІІІ, -кн. 2. –М.: вид. АН СРСР. -1951. – 333 с.
    15.     Росетти А. Смешанный язык и смешение языков // Новое в лингвистике. – М.: Прогресс, 1972. – Вып. 6: Языковые контакты. – С. 112–118.
    16.    Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1998. – 688 с.
    17.    Украинско-русское двуязычие: Социолингвистический аспект / Г.Д.Басова. Отв.ред. Т.К.Черторижская / АН УССР, Институт языковедения им. А.Потебни. – К.: Наукова думка, 1988. -180 с.
    18.    Щерба Л.В. К вопросу о двуязычии // Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л.: Наука, 1974. – С. 313–318.
    Категорія: Наші статті | Додав: mefodia
    Переглядів: 3063 | Завантажень: 225 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    avatar
    Форма входу
    Пошук
    Наше опитування
    Оцініть мій сайт

    Всего ответов: 54
    Міні-чат
    Новини сайту
    [18 Ноября 2023]
    Культурні, Розумні, ... (0)
    [11 Ноября 2023]
    Дубоссарський зоопар... (0)
    [31 Октября 2023]
    «Збережемо нашу Земл... (0)
    [27 Октября 2023]
    Підсумки проведення ... (0)
    [13 Октября 2023]
    Козацькому роду нема... (0)
    Тегі
    Mefodia (23)
    Viber (2)
    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0
    Copyright Mefodia MIDI-Sound Studio © 2010 - 2024