Тема: «Свято маминої пісні»
Мета: Ознайомити учнів зі святами та традиціями українського народу, із зразками народної колискової як жанру.
Виховувати любов та повагу до традицій рідного народу, спонукати на відродження народних обрядів.
Сприяти розвитку у дітей акторських здібностей.
Обладнання: Декорації, костюми, фонограми пісень, музичне оформлення, музичний інструмент.
Музичний матеріал: «Пісня про рушник» сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди; українські народні колискові «Зайчик», «Прилетіли гулі», «Люлі, люлі, мій синочку», «Ой спи дитя, колишу тя», «Ой ходить сон коло вікон»; «Колискова пісня, колискова» М. Сингаївського; «Заспівай мені, мамо моя» сл. О. Богачука, муз. В Верменича.
Місце проведення: Шкільний музей народознавства.
До музею під звуки музики («Пісня про рушник») заходять ведучі та учні. Попереду хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику.
Дівчинка:  Добрий день вам, добрі люди!
  Хай вам щастя-доля буде,
  Не на день і не на рік,
  А на довгий-довгий вік!
Хлопчик:   Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
    Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!
(Віддають хліб гостям)
Учитель: Шановні батьки, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято маминої пісні.
Найбільш бажана, найщиріша мрія усіх батьків і матерів – щоб їх діти зростали здоровими і красивими. А ще – розумними, щедрими на добро, на любов до людей. Щоб кожна дитина, ставши більш дорослою, вміла поважати старших, цінувала й оберігала святині свого роду й народу.
З материнського молока і батьківського хлібу зростає і набирається сили дитина. А що спричиняє зростання душі? Мудре материнське-батьківське слово. Немовлятко не знає мови, не розуміє слів. Але материнська любов і народна мудрість створили велике диво – колискову пісню.
Тож давайте згадаємо українські народні колискові, які пересновані турботою про щасливу долю дитини, знаходять стежину до маленького сердечка, оселяються в ньому назавжди.
1 учень:   Ой співала матінка колисаночку,
   Та й не спала мамочка аж до раночку.
   Задивились зіроньки у віконечко –
   Колисає матінка свою донечку.

Учитель: У родині велика радість – народилася дитина. Мама міцно притиснула до серця, до душі маленький згорточок, принесла додому і положила в новеньку колисочку.
(Учениця, яка грає матір, виходить і кладе дитину в колиску, сідає поруч і заколисує)
Колись немовлят клали в колисочки, які плели з лози, або робили з дерева. Колиску чіпляли на мотузок, прикріплювали до стелі, та й гойдала мати дитину, співаючи пісні.
Дівчина-мати співає: Люлі, люлі, мій синочку,
    Зроблю тобі колисочку –
    Мальовані бильця,
    Срібні коло кільця.
   Та нову колисоньку
   Повішу на калиноньку.
   Будуть гулі прилітати,
   Дитиноньку годувати.
    Будуть вітри повівати,
    Калиноньку колихати,
    Колишися, колисонько,
    Засни, моя дитинонько.
(Лунає фонограма колискової «Ой спи дитя, колишу тя»)
2 учень:   Ой спи, дитя, в колисоньці,
    Як горошок в билиноньці!
    Буде вітер повівати
    Та й горошком колисати;
    Як горошок затиркоче,
    Тоді маля спати хоче.
Учитель: Народжувалась донька – то присипляли її у вербовій або калиновій колисці, щоб була завжди бадьорою, жвавою. Якщо народжувався син, то батько робив люльку з явора або дуба. Це найкращі чоловічі породи дерева. Вони додають сили, а ще, кажуть, і розуму.
Учениця  приспівує:  Люлі-люлі, мій синочку
    Зроблю тобі колисочку,
    Зроблю тобі колисочку
    Та й повішу на дубочку.
   Сонце зійде – обігріє,
   Роса впаде та й скупає,
   Вітерець стане – заколише,
   Птах прилетить – заспіває.
Учитель: Спати дитину клали голівкою до сходу сонця. А щоб була чуйною до людей і до природи, торкалися люльки руками з північного боку.
3 учень:  Тихенько, люлечко, тихесенько,
   Вже вечір близенько, близесенько,
   На північ люльку колисаю,
   А з півдня тепла чекаю.
4 учень: Матрацик у люлечку клали з соломи. Для дівчинки з пшеничної, а для синочка – з житньої.
Подушечку робили з гусячого пуху. Не забували і про квіти. Під подушку клали чебрець, м’яту, безсмертник, материнку, полин. Старші люди говорили, що ці квіти мали чудодійну силу. Вони зле з очей знімають, сон дитини оберігають.
Учениця  приспівує: Ой, колишу колисоньку я тихо-тихо,
    Щоб не знала дитина моя ані зла, ані лиха.

Учитель: То дарма, що не знає мама мелодії, мелодію виспіває із її серця любов. Любов матері до дитини.
(Діти співають колискову «Ой ходить сон коло вікон»)
Учитель: Отже голос тихий, шовковий, мовби і переливається предивними кольорами. Маля слухає, і здається йому шепіт струмків, шерхіт листя під ніжним повівом вітерцю, шелест зірок.
1 учень:  Ой люлі, ой люлі,
   Налетіли гулі,
   Сіли на воротях
   В червоних чоботях.
    Сіли та й раденькі,
    Що спить мій маленький,
    Що спить і не чує,
    Де гуля ночує.
Учитель: Іноді траплялося так, що ніхто не може заколисати сина: ні мама, ні тато, ні бабуся з дідусем. Тоді на допомогу приходить… Хто?
Діти:  Зайчик.
Учитель на розспів:  Ходить зайчик, ходить,
    Ходить кругом хати,
    Хоче він малого Ромку колисати.
    А маленький Ромчик дуже хоче спати,
    А маленький Ромчик дуже хоче спати.
    А його дідусьо хоче забавляти.
    А дідусьо хоче Рому забавляти,
    А бабуся хоче казочку казати.
    А бабуся хоче казочку казати,
    А матуся буде пісеньку співати.
    А матуся буде пісеньку співати,
    А татусьо буде Ромку колисати.
    А татусьо буде Ромку колисати,
    А маленький Ромчик буде собі спати.
    А маленький Ромчик буде собі спати,
    А сіренький зайчик ходить кругом хати.
2 учень: Коли дитиночка засне, мама візьметься за якесь діло, бо на неї чекає багато різних справ. Отож колише вона дитиночку та й роздумує над тими справами, а думки лягають у пісню, у слова.
(Звучить фонограма колискової пісні у виконанні Н. Матвієнко)
3 учень:  У сповиточку мій голубочку,
   Мій голубочку у сповиточку.
   У сповиточку собі туркоче,
   Собі туркоче – спати хоче.
    А прийде вовчик з темного бору:
    А що до нього мамця говорить?
    Мамця говорить, мамця співає,
    А за роботу собі не дбає.
   Усе говорить та й до дитяти,
   А та дитина вже мусить спати.
   Вже мусить спати, не треба будити,
   Бо мамці треба йти робити.
Учитель: Ніколи було сидіти коло дитини, адже чекала на матінку не тільки хатня робота. Багато роботи було і в городі, і на подвір’ї.
Дівчина-мати співає: Люлі, ой люлята,
    Поженемо телята
    За явори глибокі,
    На поля широкі.
    Нехай напасуться,
    Снів наберуться.
Учитель: Колискова пісня – це пісня материнської душі й незмірної любові, ласки й неповторної ніжності. А тому в ній так тісно переплетені радість і біль, тривога і надія. Біля колиски, плетеної з лози або різьбленої з дерева, творилася найбільша тайна людського буття – переливалися в душу дитини найщиріші материнські почуття.
(Учні співають пісню «Колискова пісня, колискова»)
   «Колискова пісня, колискова –
   То найперша материнська мова.
   Пахне вона м’ятою і цвітом,
   Чебрецевим і суничним літом.
    Пахне молоком і споришами…
    Скільки в ній ласкавості і шани.
    Скільки в ній тривожності людської
    І надій і сивини гіркої.
   Колискова пісня, колискова –
   То солодка материна мова.
   Тут мамина пісня лунає і нині,
   Її підхопили поля і гаї,
   Її вечорами по всій Україні
    Співають в садах солов’ї.
    І я припадаю до неї вустами,
    І серцем вбираю, мов спраглий води.
    Без рідної мови, без пісні, без мами
    Збідніє, збідніє земля назавжди.
4 учень: За давнім українським звичаєм у кожній хаті в дні свят запалювали свічку.
(Учитель запалює свічку)
Нехай цей дорогий вогник зігріє і наші серця та залишиться у кожній душі як символ добра і ніжності.
(Всі учасники піднімаються і виходять наперед)
Учитель:   Міцна хай буде вся наша родина,
   Своє коріння і плекаймо, й бережім.
   Молитва українська солов’їна
   Підніметься і зазвучить як гімн.
   Тож співайте на здоров’я!
   А Мати Божа нехай оберігає вас!
Всі учні разом:  Бажаєм вам сто років жити
   Без горя, сліз і без журби,
   Хай з вами буде щастя і здоров’я
   На многі літа, назавжди!
(Діти співають пісню «Заспівай мені, мамо моя»)
Виховний захід закінчується врученням квітів присутнім матерям.