Гагарін Юрій Олексійович

Дитинство прожив в селі Клушино. 1 вересня 1941 року пішов у школу, але 12 жовтня село захопили німці і навчання перервалося.Майже два роки село було окуповане німцями. 9 квітня 1943 року село зайняла Червона армія і навчання в школі поновилося.

24 травня 1945 року сім'я Гагаріних переїхала в Гжатськ (нині Гагарін). У травні 1949 року Гагарін закінчив шостий клас Гжатської середньої школи і 30 вересня поступив в Люберецьке ремісниче училище № 10. Одночасно вступив у вечірню школу робочої молоді, сьомий клас якої закінчив в травні 1951 року, а в червні закінчив на відмінно училище за фахом формувальник-ливарник.

У серпні 1951 вступає в Саратовський індустріальний технікум і 25 жовтня 1954 року вперше прийшов до Саратовського аероклубу. 1955 року Юрій Гагарін досяг значних успіхів, закінчив на відмінно навчання і зробив перший самостійний політ на літаку Як-18. Всього в аероклубі Юрій Гагарін виконав 196 польотів і налітав 42 години і 23 хвилин.

27 жовтня 1955 року Гагарін призваний до армії і відправлений до Оренбурга в 1-ше військово-авіаційне училище льотчиків імені К. Є. Ворошилова. 25 жовтня 1957 закінчив училище.

У 1959 одружився з Валентиною Іванівною Горячевою.

9 грудня 1959 роки Гагарін написав заяву з проханням зарахувати його в групу кандидатів в космонавти. Вже через тиждень його викликали до Москви для проходження всебічного медичного обстеження в Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі. На початку наступного року була ще одна спеціальна медкомісія, яка визнала старшого лейтенанта Гагаріна придатним для космічних польотів. 3 березня 1960 року наказом Головнокомандувача ВВС К. Вершиніна зарахований до групи кандидатів в космонавти, а з 11 березня почав тренування.

• Дід — Тимофій Матвійович Матвєєв, робітник Путиловського заводу.
• Батько — Олексій Іванович Гагарін (1902–1973) — тесля.
• Мама — Анна Тімофіївна Матвєєва (1903–1984) — працювала на молочнотоварній фермі.
• Брати — Валентин Олексійович Гагарін (народ. 1924) — працював теслею, і Борис (1936–1977) — працював на Гжатському радіоламповому заводі.
• Сестра — Зоя Олексіївна Гагаріна (після одруження Бруєвич, народилась 1927) — працювала медсестрою в Гжатській лікарні.

                                    Підготовка

Після чотиримісячного московського періоду підготовки, котрий розпочався в березні 1960 року, Центр підготовки космонавтів всім своїм особовим складом перебрався на постійне місце свого базування — в Звьоздний. Там до того часу вдалося створити початкові найпростіші умови для роботи. Поруч, біля станції Чкаловська, спорудили перше житло — квартири для розміщення сімей слухачів-космонавтів і частини сімей керівного складу Центру підготовки космонавтів^[6].

Окрім Гагаріна, були ще претенденти на перший політ в космос, усього двадцять осіб (Група ВВС № 1). Кандидати набиралися серед льотчиків-випробовувачів за рішенням Корольова, котрий вважав, що такі льотчики вже мають досвід перевантажень, стресових ситуацій і перепадів тиску.^[7] Відбір до першого загону космонавтів відбувався за медичними, психологічними і деякими іншими параметрами: вік 25-30 років, зріст не більше 170 см, маса не більше70-72 кг,^[8] здатність до висотної і стратосферної адаптації, швидкість реакції, фізична витривалість, психологічна врівноваженість.^[9] Вимоги до росту виникли через відповідні обмеження на космічний корабель «Восток», котрі визначалися потужністю ракети-носія «Восток». Крім того, при відборі кандидатів враховувалася позитивна характеристика, членство в партії (Гагарін став кандидатом в члени КПРС 1959 року, а вступив до партії влітку 1960 року), політична активність, соціальне походження.^[10] Вони не були найкращими пілотами країни, важливими були зріст, маса і здоров'я — Марк Галлай — людина, яка готувала їх до польоту, — одного разу сказав дуже точно: «У будь-якому авіаційному полку можна було набрати двадцять таких льотчиків…»^[11].

З двадцяти претендентів відібрали тільки шістьох, Корольов поспішав, оскільки були дані, що 20 квітня 1961 року свою людину в космос відправлять американці. І тому старт планували призначити між 11 і 17 квітня 1961 року. Того, хто полетить в космос, визначили останньої миті на засіданні державної комісії, ними стали Гагарін і його дублерГерман Титов. Було підготовлено три повідомлення ТАРС про політ Гагаріна в космос. Перше — «Успішне», друге на випадок, якщо він впаде на території іншої країни або у Світовому океані — «Звернення до урядів інших країн», з проханням допомоги в пошуку, і третє — «Трагічне», якщо Гагарін не повернеться живим.

Після захисту дипломної роботи в академії Жуковського Ю. А. Гагарін почав льотну практику — тренувальні польоти на літаку МіГ-15УТИ (навчально-тренувальний винищувач з подвійним керуванням — «спарка»). У період з 13 по 22 березня він здійснив 18 польотів загальною тривалістю 7:00. Перед самостійними вильотами йому залишалися два останні контрольні польоти — з льотчиком-інструктором, командиром полку, Героєм Радянського Союзу Володимиром Серьогіним.^[14]

27 березня 1968 о 10:18 Гагарін і Серьогін злетіли з підмосковного аеродрому Чкаловський в Щьолково. На момент зльоту видимість були нормальною — нижня межа хмар була на висоті 900 м над землею. Виконання завдання в пілотажній зоні мало тривати не менше 20 хвилин, але вже через чотири хвилини (о 10:30) Гагарін повідомив на землю про закінчення завдання, запросив дозволу розвернутися і летіти на базу. Після цього зв'язок з літаком перервався.

Коли стало зрозуміло, що у літака вже мало закінчитися пальне, в зоні польотів почалися пошуки, які тривали понад 3 години. О 14:50 одному з вертольотів вдалося виявити уламки літака МіГ-15УТИ приблизно за 65 км від аеродрому, в районі села Новоселово, за 18 км від міста Киржача Володимирської області.^[14] Вранці наступного дня на гілці знайшли клаптик льотної куртки Гагаріна з талонами на харчування. Згодом виявили гаманець з правами водія і фотографією Корольова.

Для розслідування катастрофи створили Державну комісію, але навіть після багатомісячної роботи сотень фахівців комісія не змогла однозначно пояснити причини трагедії. В результаті звіт комісії засекретили і його деталі відомі тільки зі статей та інтерв'ю окремих її членів. Донині причини і обставини катастрофи нез'ясовані. Існує кілька суперечливих версій події.

Перед польотом в космос Гагарін склав прощальний лист — на випадок, якщо загине. Цей лист вручили дружині після його загибелі під Киржачем.

У СРСР був оголошений загальнонаціональний траур. Це був перший випадок в історії СРСР, коли день жалоби був оголошений в разі смерті людини, що не був на момент смерті чинним главою держави.

Урни з прахом Гагаріна і Серьогіна замуровані в Кремлівську стіну.^[15]

                                               ПОЛІТ

Старт корабля «Восток» відбувся12 квітня 1961 року о 9:07 за московським часом з космодромуБайконур. Корабель вийшов на нерозраховану високу орбіту (запогеєм 327 км замість розрахованого 230 км). У випадку відмови гальмівної установки сходження з неї могло тривати близько 10 діб, на що система життєзабезпечення корабля не була розрахована.

Виконавши один оберт навколоЗемлі о 10:25:34 на 108 хвилині, плановий політ завершився — увімкнулась гальмівна система. Через несправність клапана в паливній магістралі гальмівна установка відключилася на одну секунду раніше запланованого. Крім того, із запізненням на 10 хвилин від запланованого відбулося розділення спускного апарата і приладового відсіку. Через збій у системі гальмування спускний апарат з Гагаріним приземлився не в запланованому місці за 110 км від Сталінграду, а в Саратовській області, недалеко від Енгельса (село Сміловка). О 10:48 радар у місцевому військовому аеропорту виявив невідому ціль, це був спускний апарат, а трохи пізніше за 7 км до землі, відповідно до плану польоту, Гагарін катапультувався і цілей на радарі з'явилося дві.

Першими землянами, які зустріли космонавта після польоту, стали дружина лісника Ганна Акимівна Тахтарова і її шестирічна онучка Ріта. Незабаром до місця подій прибули військові з найближчої військової частини. Одна частина військових узяла спускний апарат під охорону, а інша повезла Гагаріна в розташування. Звідти Гагарін по телефону відрапортував командирові дивізії ППО: «Прошу передати головкому ВПС: завдання виконав, приземлився у визначеному районі, відчуваю себе добре, ударів і поломок немає. Гагарін».